Інституційні основи інноваційного розвитку аграрних підприємств в умовах євроінтеграції

Abstract

В статті розглянуто та обгрунтовано поняття інноваційний розвиток аграрних підприємств визначено та доведено, що – це управління процесом розробки (власних), пошуку (існуючих на ринку) і подальшого впровадження аграрних та іншого роду нововведень (інновацій), які стосуються як основних (виробництво продукції), так і додаткових (маркетинг, фінанси, бухгалтерія тощо) бізнес-процесів, з метою сталого якісного підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств та галузі у цілому, підґрунтям якого виступають інтенсивні фактори розвитку та наявний потенціал підприємства. Проаналізовано інституційні основи інноваційного розвитку аграрних підприємств в умовах євроінтеграції. Визначено поняття та види інститутів, розкрито структуру національної інноваційної екосистеми України або НІС як ключового інноваційного інституту розвитку на державному рівні. Обґрунтовано необхідність розбудови та впровадження моделі потрійної спіралі у контексті інституційного забезпечення інноваційного розвитку аграрних підприємств. Досліджено та виокремлено сутність ключових структурних компонент сучасного інституційного забезпечення інноваційного розвитку аграрних підприємств: субʼєктів-інститутів, інституційного механізму та інституційних факторів впливу. Проаналізовано ключові нормативно-правові інституції, які регулюють інноваційний розвиток аграрних підприємств в Україні в умовах євроінтеграції. На основі аналізу інституційного розвитку аграрних підприємств, виділено головні стратегічні задачі щодо вдосконалення інституційного забезпечення інноваційного розвитку аграрних підприємств, серед яких: перетворення рамкової «на папері» структури національної інноваційної системи на реально діючу НІС; удосконалення інноваційного законодавства шляхом його систематизації та прийняття відповідних законодавчих актів; створення відповідних інститутів моніторингу технологічного стану розвитку аграрної галузі, аналізу наукового потенціалу та освоєння інноваційних технологій та наукових розробок, індикаторів для оцінки цього наукового потенціалу; подальший розвиток інноваційної інфраструктури; створення ефективної державної інноваційної політики у галузі сільського господарства; посилення науково-виробничих звʼязків у трикутнику «держава – наука – бізнес»; розробка механізму трансферу технологій та інші стратегічні завдання.