Адаптивний моніторинг стратегій формування антикризового потенціалу

Abstract

У статті висвітлюється існуюча наразі проблематика протидії постійно виникаючим кризовим явищам у процесі використання потенціалу підприємства. Близько 15 років минуло з того часу, як наполегливо докладаються зусилля з дотримання законодавства, і все більше уваги приділяється аспектам корпоративної соціальної відповідальності. Існує широкий спектр заходів, таких як підвищення обізнаності працівників, створення системи управління та запобігання метаморфозам, формування надійної корпоративної структури та своєчасного розкриття інформації, а також управління організацією як сумою її потенціалів. Саме питання адаптивного моніторингу є важливою складовою знаходження та контролю резервів для подальшого використання ресурсів підприємства під час розробки довгострокових стратегій. Створення підсистем стратегій управління змінами виступає фундаментом побудови антикризового потенціалу. Проте доцільним було б додати, що ще однією перешкодою в процесі адаптації є нестійке внутрішнє середовище. Цілі вибраної стратегії по кожному з напрямів бізнесу не завжди оголошуються, і це може призвести до того, що в діяльності підприємства зростатиме рівень ентропії як потенційне джерело загроз і небезпек, які породжують кризові явища. Розгляд адаптивного управління з динамічних позицій передбачає створення декомпозиції можливих сценаріїв його реалізації відповідно до станів загроз діяльності підприємства та характеристик його потенціалів. Пошук моделей розвитку, здатних зберегти ресурси підприємства, є фундаментальним викликом для його майбутнього. Мова йде про сприяння переходу від економіки продуктів до економіки системи, від дисипативного підходу до ресурсів до адаптивних методів управління, культурного стрибка до економічної та екологічної стійкості, що має стати факторами впливу на все суспільство, починаючи з посилення території та співпраці різних стейкхолдерів – до досягнення ефективності використання ресурсів поза межами відновлюваної енергетики, від сировини та місцевих відходів – до створення комплексу інтегрованих технологій, від реконструкції деіндустріалізованих територій – до нових відносин між сільським господарством, промисловістю та наукою, здійсненню місцевих тематичних досліджень, на яких можна перевірити наслідки нововведень, прискорюючи процес перетворення їх результатів у нові розробки.

В статье освещается существующая сейчас проблематика противодействия постоянно возникающим кризисным явлениям в процессе использования потенциала предприятия. Около 15 лет прошло с тех пор, как настойчиво предпринимаются усилия по соблюдению законодательства, и все большее внимание уделяется аспектам корпоративной социальной ответственности. Существует широкий спектр мероприятий, таких как повышение осведомлённости работников, создание системы управления и предотвращения метаморфоз, надежной корпоративной структуры и своевременного раскрытия информации, а также управление организацией как суммой ее потенциалов. Именно вопрос адаптивного мониторинга является важной составляющей нахождения и контроля резервов для дальнейшего использования ресурсов предприятия при разработке долгосрочных стратегий. Создание подсистем стратегий управления изменениями выступает фундаментом построения антикризисного потенциала. Однако целесообразным было бы добавить, что ещё одним препятствием в процессе адаптации является неустойчивая внутренняя среда. Цели выбранной стратегии по каждому из направлений бизнеса не всегда оглашаются, и это может привести к тому, что в деятельности предприятия повысится уровень энтропии как потенциальный источник угроз и опасностей, порождающих кризисные явления. Рассмотрение адаптивного управления с динамических позиций предусматривает создание декомпозиции из возможных сценариев его реализации в соответствии с состоянием угроз деятельности предприятия и характеристик его потенциалов. Поиск моделей развития, способных сохранить ресурсы предприятия, является фундаментальным вызовом для его будущего. Речь идет о содействии переходу от экономики продуктов к экономике системы, от диссипативного подхода к ресурсам к адаптивным методам управления, культурному скачку к экономической и экологической устойчивости, что должно стать факторами влияния на все общество, начиная с усиления территории и сотрудничества всех стейкхолдеров к достижению эффективности использования ресурсов за пределами возобновляемой энергетики, от сырья и местных отходов – к созданию комплекса интегрированных технологий, от реконструкции деиндустриализованных территорий – к новым отношениям между сельским хозяйством, промышленностью и наукой, проведению местных тематических исследований, на которых можно проверить последствия нововведений, ускоряя процесс преобразования их результатов в новые разработки.

The paper covers the current issues of counteraction to constantly arising crisis phenomena in the process of using the enterprise potential. For about 15 years the efforts to comply with legislation have been steadily rising, and more and more emphasis is paid to various aspects of corporate social responsibility. There is a wide range of activities, such as increasing employee awareness, creating a management system to prevent abrupt changeover, a solid corporate structure and timely disclosure of information, as well as managing the organization as an integration of its potentials. Adaptive monitoring is viewed as a critical component in finding and controlling the reserves for further utilization of enterprise resources in the context of developing its long-term strategies. Building the subsystems for change management strategies can form the basis for creating anti-crisis potential. However, there is another barrier to the process of adaptation which is a vulnerable internal environment. Apparently, the goals of the chosen strategies in each of the business areas are not always announced, and this can increase the entropy level within the enterprise, creating threats and hazards that give rise to crisis phenomena. From a dynamic perception, adaptive management concept involves the construction of a decomposition of its possible implementation scenarios subject to the type of threats to enterprise performance and characteristics of its potentials. The search for the development models that can retain the enterprise resources is a fundamental challenge for its operation in the future. It is about facilitating the transition from product economy to the system economy, from a dissipative approach to resources to an adaptive management practices, to a cultural leap towards economic and environmental sustainability that should affect the entire society, from strengthening of the territory and cooperation among all stakeholders to gain the resource utilization efficiency beyond renewable energy, starting with raw materials and local waste management to create an integrated technology network and from a number of integrated technologies, from deindustrialized territories reconstruction towards new relationships between agriculture, industry and academia, conducting local case studies to test the effects of innovations, thus boosting the process of transforming the research results into new pilot projects.