Мереживо і в’язання у декорі бойківського вбрання: етнолокальні та художні особливості

Abstract

Мета роботи – проаналізувати художньо-стильові характеристики оздоблення народного вбрання Бойківщини, мереживного й в’язаного декору зокрема, завдяки якому компоненти одягу набували унікальних локальних ознак. Методологічною основою є принцип системного підходу та комплексного дослідження. Для вивчення предмета дослідження застосовано порівняльно-історичний та типологічний методи. Аналіз художніх особливостей мереживного та в’язаного декору здійснено з використанням мистецтвознавчого методу, а саме – методу формального аналізу і, частково, образно-стилістичного. На основі опрацьованих артефактів з музейних збірок, результатів польових розвідок та аналізу наукових джерел визначено основні типологічні групи й типи виробів на Бойківщині. Визначено текстильні техніки та технологічні прийоми виготовлення декору. Проаналізовано художньо-стильові характеристики в’язання і мережива в одязі бойків з урахуванням взаємовпливів культур сусідніх етносів. З’ясовано, що ажурний декор переважно розповсюджений в жіночих головних уборах, поясному вбранні, сорочках. У виготовленні ажурних оздоб застосовували текстильні техніки «брання», плетіння, в’язання гачком та різноманітні технічні прийоми. В’язання спицями, гачком та «плетіння на лабі» використовували у виготовленні рукавиць, нараквиць, шкарпеток-панчіх. У народному вбранні бойків побутували плетені пояси «по стіні», які не були поширені в лемків, а на Гуцульщині – здебільшого на гуцульсько-покутському пограниччі. За художньо-стилістичними особливостями можна виокремити жіночі очіпки (мереживні денця), ажурні орнаменти на жіночих сорочках Закарпатської Бойківщини, оздоблення нижніх країв «запасок» тороками «макраме». Утім, навіть в межах окремих осередків етнолокальні та мистецькі характеристики мережива і в’язання відрізнялися унікальними ознаками. Наукова новизна дослідження полягає у введені в науковий обіг матеріалів про бойківське народне вбрання, зразків мережива та в’язання, що розкривають художнє розмаїття народного вбрання та текстилю Бойківщини. Дослідження дозволяє розширити знання про традиційний одяг бойків, його декор та текстильне виробництво зокрема. Надано відомості про осередки виготовлення окремих типів вбрання із застосуванням ажурного і в’язаного оздоблення, що доповнює джерела вивчення народного вбрання Бойківщини.

Цель работы – проанализировать художественно-стилистические характеристики украшения народной одежды Бойковщины, кружевного и вязанного декора в частности, благодаря которому компоненты костюма получали отличительные локальные черты. В основе методологии – принцип системного подхода и комплексного исследования. Для изучения предмета исследования использованы сравнительно-исторический и типологический методы. Анализ художественных особенностей кружевного и вязанного декора осуществлен с задействованием искусствоведческого метода, а именно – метода формального анализа и частично образно-стилистического. На основании изученых артефактов из музейных коллекций, результатов полевых исследований, а также анализировании научных источников определены ведущие типологические группы и типы изделийна Бойковщине. Обозначено текстильные техники и технологические приемы изготовления декора. Проанализированы художественно-стилистические характеристики вязания и кружева, учитывая взаимовлияние культур соседствующих этносов. Определено, что кружевной декор главным образом был распространен в женских головных уборах, поясной одежде, рубашках. В изготовлении ажурных украшений использовали текстильные техники «брання», плетение, вязания крючком и разнообразные технические приемы. Вязание спицами, крючком и «плетение на лабе» использовали в изготовлении рукавиц, носков-чулок. В народной одежде бойков бытовали плетеные пояса «по стене», которые не распространены у лемков, а на Гуцульщине – главным образом на гуцульско-покутском пограничье. По художественно-стилистическим особенностям возможно выделить женские чепцы, ажурные орнаменты на женских сорочках Закарпатской Бойковщины, украшение нижнего края «запасок» бахромой «макраме». Однако даже в отдельных центрах этнолокальные и художественные характеристики кружева и вязания отличались уникальными чертами. Научная новизна состоит в введении в научный оборот материалов о бойковской народной одежде, образцов кружева и вязанного декора, что раскрывают художественное разнообразие традиционного костюма Бойковщины. Исследование дает возможность расширить знания о традиционной одежде бойков и о текстиле в частности, об центрах изготовления отдельных типов одежды с использованием ажурного и вязанного декора, что способствует введению полученных материалов для изучения народного костюма Бойковщины.

Local and artistic features of Boiko`s region traditional clothing décor are studied. The attention is given to lace and knit decor, which gave the clothing components a unique and often was the artistic accent in Boiko`s clothing complexes. The methodological basis of the study is the principle of systematic approach and comprehensive research. The comparative-historical and typological methods were used for the study research subject. The analysis of lace and knit décor was done using the art study method. The main typological groups and items` types formed under the influence of ethno-cultural and historical factors were determined in the Boiko`s region based on artifacts from museum collections, field studios and scientific sources. The décor manufacturing textile techniques and technological methods are outlined, with pointed of common and distinctive features in comparison with folk clothing of the Carpathian region`s other ethnographic groups. Artistic and stylistic characteristics of knitting and lace are analyzed, taking into account the interplay of neighboring ethnicities cultures and border features. It is studied out that the lace décor was mostly common in female headwear, the waist wear and shirts. Sprang, lace, crocheting weaving techniques as well as other technological methods were used in the manufacturing lace adornments. Knitting, crocheting and weaving “on the laba” were used for gloves, “narakvytsias”, and socks-stockings manufacturing. In folk clothing Boikos applied weaving belts which were made in technique “on the wall”. This kind of belts also were used in Hutsul`s region – mainly on the Hutsul-Pokuttia border and were not common in Boikos. According to the artistic and stylistic features, it is possible to single out female coifs with lace bottoms, openwork ornaments on female shirts of Transcarpathian Boiko`s region, decoration low edges of aprons (“zapaskas”) with fringes using macramé. However, the ethno-local and artistic characteristic of lace and knitting within single centers were differed in their unique features. Scientific novelty consists in the introduction into the scientific circulation of materials about Boiko`s folk clothing. The focus is on the lace and knit décor that reveals the artistic diversity of Boiko`s region clothing art. The study allows expanding the knowledge of Boiko`s traditional garment and textile production, in particular, about the centers of manufacturing some types of clothing with openwork and knitting. This contributes to use the receives information in the further study of Boiko`s region traditional clothing.