Структура психіки за З. Фрейдом

Abstract

Структурування психіки на свідоме та несвідоме є головною підвалиною психоаналізу З. Фрейда і надає можливості не тільки зрозуміти найважливіші процеси нормального психічного життя людини, але й торкнутися сфери певних відхилень від норми. Такий аналіз стає науковим, адже здійснюється він на межі взаємодії психології, фізіології, філософії та низки наукових зацікавлень медично-досдідницького спрямування. Психоаналіз, очевидно, не може вважати свідомість (як сукупність раціональності) сутністю психіки. Вона тут не є домінуючим чинником, а розглядається у взаємодії з іншими структурами психіки, або ж часом може взагалі відсуватись на другий план контексту розгляду психіки.

The conception of Sigmund Freud, which was stated in his psychoanalytical writings, directed the way of modern psychology. S. Freud reached the conclusion that our unconscious anxieties and unrealized inclinations can become an important drive of our behavior and even lead to serious illnesses. It is exactly Freud’s understanding which forms the ground of modern psychological reflections, numerous scientific researches and works of art. The main objective of the work is to explore theoretical achievements of Sigmund Freud and especially his analysis of the structure of psyche. The tasks of work include the description of such structures of our psyche as Ego, Super–ego and Id and explanation of peculiarities of each of these components of psyche in their interaction and the main differences between them.

Структурирование психики на сознательное и бессознательное – исходная позиция психоанализа З. Фрейда, которая открывает возможности те только для понимания важнейших процессов психической жизни человека, но и для объяснения специфики возникновения определенных психических отклонений от нормы. Такой анализ обретает статус научного в силу того, что он осуществляется на грани взаимодействия психологии, философии, физиологии и ряда медицинских исследовательских сфер. Психоанализ, вероятно, не может полагаться на сознание (как совокупность рациональности) как на сущность психики. Оно здесь не выступает главенствующим фактором, а рассматривается во взаимодействии с иными структурами психики, при этом часто просто отодвигается на второй план контекста анализа психики.