Цефалоспорини: резистентність та побічні ефекти

Abstract

У сучасних умовах глобального поширення резистентності до антибіотиків особливу увагу привертають β-лактамні антибіотики, зокрема цефалоспорини. Раніше мультирезистентні бактеріальні штами були переважно обмежені внутрішньолікарняним середовищем. Проте, починаючи з 1990-х років, почали з’являтись повідомлення про поширення цих патогенів серед амбулаторних пацієнтів — мешканців будинків престарілих, пацієнтів діалізних та інфузійних центрів, а також осіб, які нещодавно були госпіталізовані. Згодом мульти- резистентні інфекції вийшли за межі закладів охорони здоров’я і стали значною загрозою для загального населення, у тому числі й серед осіб без попереднього контакту з медичними установами. Однією з головних загроз є Klebsiella pneumoniae, Acinetobacter baumannii та Pseudomonas aeruginosa, що демонструють множинну стійкість до широкого спектра антибіотиків. Особливо небезпечними є штами, що виробляють β-лактамази розширеного спектра дії (ESBL — extended-spectrum β-lactamases), карбапенемази, а також володіють природною або набутою нечутливістю до ванкоміцину та інших резервних препаратів. Серед механізмів резистентності провідну роль відіграє здатність мікроорганізмів синтезувати β-лактамази, які руйнують не лише традиційні β- лактами, але й новітні цефалоспорини. Еволюція таких ферментів, зумовлена точковими мутаціями, призводить до розширення спектра їх дії. Під тиском антибіотикотерапії, особливо у госпітальних умовах, відбувається селекція штамів з підвищеною стійкістю, що суттєво ускладнює лікування пацієнтів із тяжкими інфекціями.