Функціонування полівокатива в діловому листуванні Української гетьманської держави

Abstract

У статті вперше охарактеризовано особливості функціонування полівокатива в діловому листуванні Гетьманщини середини ХVІІ – ХVІІІ ст. З’ясовано, що серед листів, суплік і чолобитних найбільш продуктивними були розсіяні полівокативні конструкції, частота використання яких перевищує 92 %. Провідне місце серед них займає бінарний розсіяний полівокатив, побудований із двох звертань автора до одержувача, друге з яких не входить до завершальної етикетної формули. За структурними ознаками близько 58 % таких утворень належать до редукованого типу, в якому другий компонент є усіченою формою першого. Дещо менше представлений модифікований бінарний полівокатив з повною або частковою заміною первісної номінації адресата. З іншого боку, розширений тип не був притаманний для тогочасної ділової кореспонденції через властиву діловому стилю лаконічність викладу матеріалу, а дублювальний – через барокову тенденцію до демонстрації різноманітності й багатства мовлення. Відносно продуктивним (24 %) є утворений більше ніж із двох компонентів розсіяний полівокатив. 78 % від загальної кількості розсіяних полівокативних утворень припадає на гомогенний полівокатив, складений з детермінованих апелятивів. Факультативність номінації адресата за допомогою антропоніма в діловому листуванні призвела до того, що частота використання гетерогенного апелятива не перевищує 22 %. Непродуктивність рамкового й модифікованого полівокативів пояснюється домінуванням гонорифічних етикетних формул у кінцівці ділового епістолярного тексту. Їх використання було пов’язане з реалізацією функціонально-семантичних категорій толерантності й соціальної диференціації та не передбачало при цьому обов’язкового звертання до адресата.